Создать тему  Создать ответ 
Подляшский микроязык
08-07-2015, 14:20    
Сообщение: #1
Гроссканцлер фон Хайлигекриг

Junior Member
Сообщений: 32
Зарегистрирован: 10.02.15

Подляшский микроязык
http://svoja.org/

Пример литературы: http://kamunikat.org/usie_knihi.html?pubid=5310

Как я понял, подляшские говоры в большинстве своём ближе украинскому языку. Польская Википедия так и относит к украинским говорам. На сайте svoja.org был забавный спор между украинцем, возглашавшим: "Вернитесь в лоно наследия Тараса и Леси" и кодификатором языка Максимюком. Из личного разговора с подляшскими белорусами узнал, что по крайней мере части их такая кодификация не нужна, они держатся за литературный белорусский, хотя говорят в быту именно что по-своему. Знакомый западный полешук также указал, что речь Подляшья более чем близка к западнополесской.
Найти все сообщения
Цитировать это сообщение
08-07-2015, 14:22    
Сообщение: #2
Гроссканцлер фон Хайлигекриг

Junior Member
Сообщений: 32
Зарегистрирован: 10.02.15

RE: Подляшский микроязык
На Паўночным Падляшшы царкоўную унію ліквідавалі ў 1839, і ніхто яе асабліва не шкадаваў. Яна, тая унія, ня здолела нейкім істотным чынам укараніцца ў народнай сьвядомасьці і душы, каб выклікаць хоць неяк заўважны супраціў падляшукоў супраць пераходу ў праваслаўе. Наш мужыцкі народ пайшоў безропотно ў расейскае праваслаўе і як спаў непрабудным сном да 1839, так і праспаў яшчэ стагодзьдзе пасьля таго. Ніхто яго не чапаў, і ў сваёй „праваслаўнасьці” і „рускасьці”, закансэрваванай Расейскай праваслаўнай царквою, а потым Польскай аўтакефальнай праваслаўнай царквою, ён датрываў ажно да часоў камуністычнай Польшчы, калі яго прабудзілі да эпахальнай пабудовы сацыялізму пад шыльдай беларусаў. Уладзімір Паўлючук мае рацыю, кажучы, што спачатку гэта была ўсяго шыльда, а не нацыянальная сьвядомасьць. Але гэтая беларуская шыльда ня муляла. І з часам, калі народ стаў больш граматны, яна стала ўспрымацца як нешта большае, чым толькі фармальны назоў, начэплены чужынцамі. Гісторыя ў гэтым выпадку зрабіла камуністам непрыемны жарт — калі яны надумаліся згарнуць беларускі рух і зноў упіхнуць яго у агульны кацёл разам з палякамі, маё пакаленьне ў пачатку 1980-х ня тое што не далося туды ўпіхнуць, але і камунізму будаваць ужо не схацела.

    З падляшукамі з Паўднёвага Падляшша гісторыя абышлася надзвычай жорстка. Уніяцтва на Паўднёвым Падляшшы трывала да 1875. Яно сярод падляшукоў Холмскай уніяцкай япархіі запусьціла настолькі глыбокія карані, што яны ня тое што не хацелі пераходзіць у праваслаўе добраахвотна, калі пасьля паўстаньня 1863-1864 царскія ўлады пастанавілі ачысьціць Паўднёвае Падляшша ад лацінска-польскага ўплыву, але шмат хто зь іх яўна супраціўляўся гэтаму пераходу. Па некаторых мусілі страляць царскія казакі. Царскім уладам удалося фармальна вярнуць праваслаўю чвэрць мільёна уніяцкіх душ, але вялікая частка зь іх перайшла ў каталіцтва ў пачатку ХХ стагодзьдзя, калі цар дазволіў былым падляскім уніятам такі выбар. Парадаксальна, падляшукі, якіх цар маніў у праваслаўе тым, што пакідаў у храмах іхную мову ды па сутнасьці амаль ня зьменены ўніяцкі літургічны рытуал, выбралі каталіцтва і польскую мову, то бок, поўны разрыў са сваёй культурна-рэлігійнай традыцыяй. Тыя з падляшукоў, якія ўсё ж засталіся пры праваслаўі, адчулі на сабе поўны цяжар помсты палякаў у пэрыяд міжваеннай Польшчы, калі польскі ўрад пастанавіў выкурыць „рускі дух” з тэрыторыі на захад ад Бугу і сілай пераводзіў праваслаўных у каталіцтва (не ва ўніяцтва) ды разьбіраў і руйнаваў праваслаўныя (раней уніяцкія) храмы як непатрэбныя або перадаваў іх у карыстаньне католікам. Да выбуху Другой сусьветнай вайны карэнная культура і мова падляшукоў на Паўднёвым Падляшшы была ўжо ў стадыі агоніі. Камуністы падчас акцыі „Вісла” ў 1947 практычна ня мусілі нікога з Паўднёвага Падляшша вывозіць, бо там ня толькі што не было ніякага „ўкраінскага духу”, але і не было ўжо выразнай ахвоты да захоўваньня ўласнай мовы, на якую ў міжчасе палякі начапілі зьняважлівую мянушку „хахлацкая”. Суродзічы Міколы Янчука апынуліся ў такіх скразьняках гісторыі, што каб выжыць, яны мусілі пазбыцца апошніх прыкметаў няпольскага „этнічнага матэрыялу”. Песьня Міколы Янчука згасла сярод ягоных землякоў ўсяго на працягу аднаго пакаленьня пасьля ягонай сьмерці.

    А падляшукі на Беласточчыне выжылі якраз таму, што без праблемаў пакінулі ўніяцтва і перайшлі у праваслаўе. Дзякуючы таму, што нікому не супраціўляліся і нікога ў сапраўднасьці не цікавілі (у тым ліку, дзеячоў украінскага нацыянальнага руху ў міжваеннай Польшчы), яны захавалі і свой этнічны патэнцыял, і мову, а потым яшчэ, у нейкім сапраўды капрызным зыгзагу гісторыі, набылі нацыянальную сьвядомасьць sensu stricto. Беларускую. Бо ж Падляшша і Беларусь — jak dviê sestry rôdny.


http://svoja.org/1300.html
Найти все сообщения
Цитировать это сообщение
08-07-2015, 14:24    
Сообщение: #3
Гроссканцлер фон Хайлигекриг

Junior Member
Сообщений: 32
Зарегистрирован: 10.02.15

RE: Подляшский микроязык

.mp3  Erwin Strittmatter, Zorki v kalendarovi - cytaje perekladcyk.mp3 (Размер: 280.89 Кб / Загрузок: 184)


.mp3  Erwin Strittmatter, Moja rodna babka - cytaje perekladcyk.mp3 (Размер: 625.17 Кб / Загрузок: 180) http://svoja.org/29.html

Erwin Strittmatter — z nimećkoji movy perekłav Jan Maksimjuk

Zôrki v kalendarovi

Koli nad polami i nad vjoskoju słałasie mhła, diêd staviv kryžyka v kalendarovi. — Mhła posli sta dniôv prynese došč, — kazav vôn. Ranišnia mhła, večêrnia mhła, ciêłodenna mhła — usiê vony słužyli diêdovi do spravlania pohody.

Časom u dniê poznačany kryžykami padało, a časom niê. Tohdy diêd musiv opravduvatisie: bura spustiłasie nad poviêtovym horodkom abo došč ne môh upasti, bo zemla zavelmi peresochła.

Diêdova zdôlnosť spravlati sobiê svoju vłasnu pohodu vraziła mene i zostałasie v mojôj pameti do času, koli po liêtuch ja sam začav robiti štoś podôbne: ja stav zaznačati sonečny dniê zôrkoju v kalendarovi. Sonečny dniê je radosnymi dniami, a lude kažut, što odna radosť narodžaje druhu, to čom že mniê było ne spodivatisie čoho-leń radosnoho sto dniôv posli sonečnoho dnia?

Pasovało. Zdajetsie, ja vnasliêdovav od svojoho diêda dar tłumačyti pohodu. Koli radosť chotiêła obminuti zôrny deń u kalendarovi, ja odrazu pereładžuvav minułosť abo lohko pudmorhuvav pryšłosti. I od siêtoho mniê tože było vesieło.

Narešti ja spisav usiê radosti, kotory vypali na moju dolu, u zešyti za deseť feniguv. Teper vony znajšlisie v siêtuj knižečci jak pokazki abo štoś napodobi.

Odlôt ptašok

Koli pokorotšali dniê, ja kažnoho popołudnia sidłav svoho konia i jiêchav u liês. Ja jiêzdiv dovho i pry kažnuj pohodi. Ja dobre perenosiv naveť kiepśku pohodu, popravlajučysie posli dovhoji chvoroby.

Často večorami, koli čołoviêk vyjšov z domu, ne było vidno ni stovpa, ni dereva, i vsiê rečy byli dla joho votkany v kilim nočy, ale ja tym ne menš bačyv mnôho, i choč sniêh i došč zatinali mniê v tvar jak pereć i sôl, ja ne padav duchom, bo moja kobyła nesła mene čerez temnotu, a ja sam hrêvsie od jeji chrebta i bokôv.

Stojali łahôdny večorê, koli kryčali sovy, bo tepłe poviêtre vtiskałosie jim pud piêrje pudmanlivoju vesnoju, choč šče była zima.

Ja bačyv łani, sarny i zajciuv, znov i znov sarny, a odnoho razu zobačyv osoblivoho kozła, kotoroho vypołošyła z rezervatu moja čvałujušča kobyła. Vôn miêv tôlko odnoho roha, kotory byv zdeformovany i prylahav do hołovy jak peruka.

Nu tak, i šče ja bačyv vorony, sôjki i diachtiołuv, i jak čorny diachtioł kryčyt i chovajetsie. Diki hołuby zabavlalisie v koronach sosnuv, i ja čuv łopotanie jichnich kryłuv, koli vony perelitali z verška na veršok.

Časom kvakała kačka nad odnym z ozioruv, a viêtior česav trostinu, až vona začynała spivati. Voda v oziery była temna jak čorniło, a časom mihotała kolorami, jak malunki v knižci z kazkami. Jakoho koloru była voda, zaležało od neba, a jak vyhladało nebo, zaležało od soncia, a čy było toje soncie čy niê, zaležało od hustoty obołokuv — ode byv ciêły lenciuh zaležnosti.

Odnoho razu na zmerkani ja bačyv, jak na pôvdeń letit ptašyny stiah. To byv perelôt małych ptašok. Ja stojav pud jimi; sviêtło večêrnioho neba osliplało mene, i ja ne môh rozpuznati koloru jichnioho piêrja. Mniê chotiêłosie, kob to byli lisnyje žavoronki, bo ja lubiv jichni spiêv.

To byv šnurok ptašynych tiêłuv. Vôn vivsie v poviêtry jak šlauch i prypominav kidanoho viêtrom pustoho paperovoho drakona, jakoho kitajci tiahnut za soboju v sviatočnych pochodach.

Koli sprytny provodyr ptašynoho stiahu z neviêdomoji pryčyny robiv u poviêtry łuk, toje same povtorav i šlauch za jim, z divovidnoju odnočasnostieju vsiêch ptašok.

Ja zatrymav kobyłu, bo ptaški tiahnuli i tiahnuli. Vony bralisie z poviêtra nad bahnistoju łonkoju, povoročuvali na liês i propadali za verškami dereviny na pôvdni, i siête vyhladało tak, jakby z večêrnioji šarosti vylitało štoraz bôlš novych ptašok.

Z poviêtra ne dolitało ni zvuku, i ja ne čuv žadnoho šumu kryłuv, tomu tišyna, z jakoju tiahnuli ptaški, schiliła mene podumati pro nepravdopodôbne: ptaški vypłyvali z ničoho, płyvli i płyvli, a koli siêta teča posli kilkoch minut oburvałasie, mniê podumałosie, što v večêrnium prytemkovi povinion zostatisie jakiś sliêd, jakajaś stežka, kotoru pokinuv za soboju stiah perelôtnoji zviryny.

Ale žadnoji stežki ne było vidno, choč z druhoji storony naležało spodivatisie, što poviêtre potrebovało tôlko mihu, kob dovesti do poradku i rozhładiti virujušču ptašynu huliciu.

Ale navrad čy tak mohło statisie, tomu što za velikim klučom jakiś rozzłovany velikan odrazu kinuv maleńki klučyk takich samych ptašok — žmeńku ptašok, ščuptu. Ruka velikana začerpnuła try razy v usiosviêtnum zasiêkovi z ptaškami, bo za velikim stiahom posliêdovali try ščupty ptašok, i večerni prytemok protiahom sotoji doli sekundy pokazuvav małyje vyjamki v poviêtry. Try ptašyny ščupty opisuvali v poviêtry takije samy łuki, jak i veliki šlauch pered jimi, choč vôn proletiêv jakijeś petnadceť sekund raniêj od jich.

Usio siête ja bačyv, i koli ostatnia ptaška znikła z mojich očy za vysokimi chvojami, ja, jak chtoś, chto pudhlanuv tajemniciu, rušyv daliêj u liês.

Diêduv sviêt

Diêd skônčyv devenosto liêt, ale ja nikoli ne bačyv, kob vôn movčav abo sidiêv bez roboty. Šče na svojôj smertelnuj posteli vôn šarpavsie z mołodym čołoviêkom, kotory chotiêv zarano pereniati nasliêdstvo i zabrati jomu časy. Časy i kalendar byli diêdovymi pryładami do navigaciji čerez žytie.

Koli vesnoju na ohorodi vyrostała hołôvka sałaty i viêtior hrav z jeji delikatnozelonymi listkami, u diêda siête nazyvałosie: „Tiahnemoś uverch, sałata vže stryže uchami”.

Zvirê dla joho hovoryli na zrozumiêłuj dla ludi movi.

Kôt pered dveryma kłuni kazav do kôški na vyškach z siênom: — Mania, Mania, naniz do mene.

Žerebeć informovav kobyłu: — Iijaa ode, iijaa ode.

A sinička spivała: — Jak mniê fajno, jak mniê fajno.

Vorony zimoju pudtrymuvali odna odnu: — Krêpki moroz! Krêpki moroz! Trymajsie! Trymajsie!

Liêtom łastuvka spivała zo ščyta domu: — Załatati nahavici, załatati nahavici? Nitok nema, nitok nema!

Zelony diachtioł, podług diêda, vesnoju kryčav: — Baby, baby, baby! — A osenieju: — Odyjdi, odyjdi, odyjdi!

Hołub vurkovav: — Zadery partuch uhoru, zadery partuch uhoru!

A ovsianka zalivałasie na verškovi berozy: — Lublu, lublu, lublu tebe!

Časom mniê dumajetsie, što diêd byv poetom, kotoromu tiažkie žytie ne dało času zapisati, jak vôn bačyv siêty sviêt.

Moja rôdna babka

Koli ja vrodivsie, moja pravdiva babka vže ne žyła od dvadceti liêt. Zostalisie po jôj ono łužyćki čepeć i i biêły šal z velikimi ružami, ale peredo vsiêm diêdovy rozkazy pro jijiê, kotory byli natôlko žyvyje, što ja šče i diś dumaju, što ja znav rôdnu babku napravdu.

Vona była nizka i dostavała diêdovi ono do borody; jeji ščoki byli čyrvony, a na pravuj ščocie była małaja rodimka, kotora dodavała jôj ponadnosti pudčas smiêchu. Diêda tiahnuło, častiêj čym vono było pryniate na vjosci, prytiskati tudy svojiê usato-borodaty huby. Rôdna babka była miła dla kažnoho, i naveť kobiêty ličyli jijiê hožoju, choč ne takoju, jak była jeji najmołodša sestra.

Diêd i rôdna baba miêli mnôho diti, ale vony povmirali v nemovlačum viêkovi na suchoty, tôlko moja mama zostałasie pry žyti, ale chutko posli narodinuv mojiê mamy moja rôdna babka stała marniêti, i vona marniêła jak ohońkova kviêtka.

Diêd siadav na jeji łôžko. — Hanno, dorohaja Hanno, šče i ty nam umreš? — Babka usmichałasie, jakby z odpłyvajuščoji łodki, a jeji ščoki byli čyrvoniêjšy, čym u horačci, i rodimka vystupała na ščociê, i diêd ne viêdav, što robiti, ale babka viêdała:

— Koli ja odyjdu, voźmeš našu Lenu!

Babka vmerła i diêd uziav Lenu, najmołodšu babčynu sestru. Vona dostavała diêdovi ono do hrudi. To vona skazała, što lubit diêda od małoho, koli vôn pryjšov do staršoji sestrê Hanny v divosnuby.

Diêd ne môh zabyti svojiê Hanny. Vona zjavlałasie jomu v snach i davała porady, i tyje porady byli dla diêda sviatyje. Koli vsio było pryhotovane do siêjania ovsa, vôn môh zrania zajaviti: — Siêjania ne bude! Šče vpade sniêh. Hanna mniê kazała.

Nerôdna babka Lena zajzdrôsno burmotała: — Hanna, Hanna, use tvoja Hanna!

Babka Hanna doradžuvała diêdovi z nebesnoji vysoty pry kupovani koni i porosiat, i babčyna ruka była tože v tôm, koli diêd jak odiny u vjosci hołosovav na centrystuv i raz na komunistyčnu partiju, bo jomu perestała smakovati borchavka socijałdemokratuv. Tôlko na nimećkich nacijonalistuv diêd ne hołosovav nikoli. To byli prusaki, i proti jich była naveť moja rôdna babka na nebesnuj vysotiê.

— Hanna, Hanna, use tvoja Hanna, — burmotała nerôdna babka. — Čy ž vona była takaja hoža?

— Vona była takaja hoža, jak ty je małaja, — odkazuvav diêd. Vôn ciêły čas odnosivsie do jijiê jak do mołodšoji sestrê svojiê žônki, z kotoroju treba było hovoryti jak z ditiatom i trochu dražnitisie.

Posli takoho odkazu babka Lena chodiła jakiś čas obražana i diviłasie na guziki diêdovoji kamizelki, koli jôj musovo było z jim pohovoryti, ale vona joho lubiła, i koli vôn rano siadav na nizkum prypičkovi, obchvatuvav hołovu rukami i divivsie pered sebe, vona robiłasie nespokôjnoju: — Tobiê štoś stałosie, Matviêju?

— Daj mniê spokuj, nini ročnicia Hanninoji smerti.

Tohdy nerôdna babka išła sobiê, burmočučy pud nosom: — Hanna, usio i vse joho Hanna!
Найти все сообщения
Цитировать это сообщение
08-07-2015, 14:31    
Сообщение: #4
Гроссканцлер фон Хайлигекриг

Junior Member
Сообщений: 32
Зарегистрирован: 10.02.15

RE: Подляшский микроязык
Мікола Янчук (1859-1921) — навуковец-этнограф і пісьменьнік, якога сёньня залічаюць як да беларускай, так і ўкраінскай культуры. Ён — першы чалавек, які стаў сьвядома пісаць па-падляску, каб уратаваць гэтую мову ад сьмерці. Нарадзіўся ў вёсцы Корніца на Паўднёвым Падляшшы (сёньня Мазавецкае ваяводзтва). Адзін з арганізатараў Беларускага дзяржаўнага ўнівэрсытэту і першы  прафэсар катэдры беларускай літаратуры і этнаграфіі ў ім. Марыў аб тым, каб Падляшша ўзьядналася зь Беларусьсю. У 1918 годзе ў вершы, прысьвечаным Янку Купалу, напісаў сярод іншага:

    A Pudlasie i Ruś Biêła,
    Jak dviê sestry rôdny.
    Mov odnoho čłonki tiêła,
    Byli b zavše zhôdny.

    Ale dola jich lichaja
    Zdavna rozłučyła
    I obom tiažki na šyju
    Kameń nałožyła.


http://www.svaboda.org/content/article/25075061.html
Найти все сообщения
Цитировать это сообщение
08-07-2015, 14:32    
Сообщение: #5
Гроссканцлер фон Хайлигекриг

Junior Member
Сообщений: 32
Зарегистрирован: 10.02.15

RE: Подляшский микроязык




Герой фільму -- жыхар раёну Студзіводы ў Бельску Падляскім Дарафей Фіёнік: беларус, грамадзянін Польшчы (як і ягоныя продкі), выпускнік праваслаўнай духоўнай семінарыі, рэгент царкоўнага хору, стваральнік Музею малой бацькаўшчыны ў Студзіводах, рэдактар этнаграфічнага часопісу «Бельскі гасцінец», аўтар кніжак пра гісторыю рэгіёну. Ён заснаваў гурт «Жэмэрва» («Żemerwa»), што выконвае аўтэнтычны фальклор Падляшша, а кіруе калектывам ягоная сястра Анна Фіёнік. Дарафей рэгулярна ладзіць этнаграфічна-фальклорныя імпрэзы з удзелам ансамбляў з Беласточчыны і беларускага Палесся. А яшчэ ён займаецца фермерствам і з дапамогаю сям'і традыцыйным спосабам вядзе гаспадарку на плошчы некалькі гектараў: малоціць збожжа цэпам, косіць касою, жне сярпом і сее ўласнымі рукамі. Аднак найважнейшым сваім абавязкам Дарафей лічыць прапаганду духоўнай і матэрыяльнай культуры падляшскіх беларусаў -- на ўзор біблейскага сейбіта, каб тое зерне «ўпала на добрую зямлю і дало плод».
рэж. Юрый Каліна, 2014 г., Польшча
Найти все сообщения
Цитировать это сообщение
08-07-2015, 14:33    
Сообщение: #6
Гроссканцлер фон Хайлигекриг

Junior Member
Сообщений: 32
Зарегистрирован: 10.02.15

RE: Подляшский микроязык





Bohaterem filmu jest żywy, różnorodny język, którym jeszcze na co dzień posługują się żyjący na Podlasiu Białorusini.
Stowarzyszenie na Rzecz Dzieci i Młodzieży Uczących się Języka Białoruskiego AB-BA w latach 2009-2014 realizowało projekt „Kroniki Podlaskie”. Białostocka młodzież pod kierunkiem nauczycielki Aliny Wawrzeniuk zbierała opowieści rodzinne, zdjęcia, dokumenty, pamiątki, pieśni obrzędowe. Efektem tej pracy był spektakl i książka (dwa wydania) „Oj, dawno, dawno... Białoruskie historie z Podlasia”.
W filmie odwiedzamy niektórych bohaterów „Kronik Podlaskich”. Młodzież rozmawia ze swoimi babciami i dziadkami o życiu, historii, o tym, co dla nich było i jest ważne. Te same opowieści rozgrywają się zarówno na scenie teatralnej, jak i w podlaskich wsiach.
Film miał swoją premierę na Festiwalu „Wschód Kultury – Inny Wymiar” 31 sierpnia 2014 r.


„Mówią Białorusini Podlasia”
reżyseria: Mikołaj Wawrzeniuk
zdjęcia: Roman Wasiluk
czas: 40 minut
Найти все сообщения
Цитировать это сообщение
08-07-2015, 14:37    
Сообщение: #7
Гроссканцлер фон Хайлигекриг

Junior Member
Сообщений: 32
Зарегистрирован: 10.02.15

RE: Подляшский микроязык
ETNOSY I MOVY

      Odin z argumentuv za tym, kob narešti zadušyti pudlaśki hovôrki nasmerť u našum vjoskovum i simiêjnum getti, ne dopuskajučy jich ni do radiva, ni do gazetuv, taki:

    My – biłorusy, tomu i nacijonalna mova povinna v nas byti odna, nu bo kažny etnos maje tôlko odnu movu. A biłorusy vže majut biłoruśku literaturnu movu i nema sensu stvorati sobiê šče inšu literaturnu movu, bo tak napravdu treba było b, kob istniêv osôbny etnos – pudlaśki – kotoromu možna było b stvoryti svoju literaturnu movu. A ot pudlašukam, kotory vvažajut sebe za biłorusuv, siêtoho ne možna. Chočeš byti biłorusom – učysie biłoruśkoji literaturnoji movy i včy jijiê svojich diti. A ne chočeš – to ne dury nam hołovy svojeju pudlaśkoju movoju.

    Do siêtoho na samum diêli zvodiatsie argumenty protiv normalizovanoji pudlaśkoji movy v medyjach i z boku Vasila Siehienia, i z boku Jaŭhiena Vapy, kotory vystupali v peredačy Marka Zabroćkoho „Czom ne po-swojomu - debata radiowa 17.10.2014”.

    To jakraz toj vypadok, pro kotory kažut – lude za chvôjkami liêsu ne bačat.

    Fakty – uperta rêč. U nas hovôrkami biłoruśkoji literaturnoji movy hovorat udoma vsioho 17% oficijalno perepisanych biłorusuv. 69% – hovorat udoma na pudlaśkich hovôrkach, a 14% – užyvajut udoma pôlśku movu, ale tym ne menš zaličujut sebe do biłorusuv. Ot taki v nas biłoruśki etnos. Nam što – „vypisati z biłorusuv” tych, chto hovoryt po-pudlaśki i po-pôlśki, bo vony pud doktrynu „odin etnos – odna mova” ne pudpadajut?

    U Biłorusi 84% žyteluv (perepis 2009) odnesli sebe do biłorusuv. Odnočasovo biłoruśku movu nazvali rôdnoju vsioho 53% žyteluv. Značyt, bôlš-menš tretina biłorusuv u Biłorusi maje inšu rôdnu movu (zrozumiêło, što naohuł – rosijśku). Ot vam i biłoruśki etnos v Biłorusi. Siêtych rosijśkomovnych biłorusuv tože „vypisati z biłorusuv”, bo vony pud doktrynu „odin etnos – odna mova” ne pudpadajut? I oddati jich Putinovi v „russkij mir”?

    Zrozumiêło, što etnosy z môcno vstanovlanoju tradycijeju deržavnosti i samostôjnoji kultury – Francija, Anglija, Nimečyna, Pôlšča – naohuł pudtverdžujut tezu „odin etnos – odna mova”. Ale sytuacija biłoruśkoho etnosu – to sytuacija postkolonijalna. I tut treba šukati inšych analogijuv. U Europi jich znajdetsie nemnôho, bo to naohuł Europa kolonizovała inšy etnosy i narody. Ale vsio ž taki majemo norveśku sytuaciju, kotora pokazuje, što može byti odin europejśki etnos z dvuma nacijonalnymi movami – bokmål (movoju danśkoho „kolonizatora”) i nynorsk (svojeju movoju). Švajcarśka sytuacija – kotora z kolonizacijeju ne maje ničoho spôlnoho – tože pokazuje, što može byti odin europejśki etnos zo štyroma (!!) oficijalno vstanovlanymi nacijonalnymi movami.

    Koli podivimsie na postkolonijalnu sytuaciju v Afryci abo Ameryci, to nam naohuł dovedetsie odkazatisie od doktryny, što kažnomu novožytnomu etnosovi musovo miêti unikalnu movu. Je etnosy i argentynśki, i kolumbijśki, ale ž mova v jich odna, i do toho ne svoja, a hišpanśka I je etnosy australijśki i kanadśki, i tože mova v jich eksportovana Historyja ne dla vsiêch była odinakova, a tomu i majemo takije movno-etničny sytuaciji.

    Čoho ž tut zdivlatisie, što historyja rozporadiłasie tak, što nam, pudlaśkim biłorusam, teper musovo vratovati svoju pudlaśku movu, kob vratovati našu regijonalnu biłoruśku spulnotu naohuł. Bo odna biłoruśka literaturna mova vže nas ne ratuje od smerti. Treba jôj na pomošč pudlaśku.
Найти все сообщения
Цитировать это сообщение
08-07-2015, 14:40    
Сообщение: #8
Гроссканцлер фон Хайлигекриг

Junior Member
Сообщений: 32
Зарегистрирован: 10.02.15

RE: Подляшский микроязык
http://www.unipo.sk/public/media/20869/Z...R 2013.pdf

Пряшівска універзіта в Пряшові
Інштітут русиньского языка і културы
STUDIUM
CARPATO-RUTHENORUM
2013

Средь всего - подляшский текст кодификатора Яна Максимюка.
Найти все сообщения
Цитировать это сообщение
08-07-2015, 14:44    
Сообщение: #9
Гроссканцлер фон Хайлигекриг

Junior Member
Сообщений: 32
Зарегистрирован: 10.02.15

RE: Подляшский микроязык
POETYČNO
   
    Začav pomału šykovatisie do perekładu odnoji rečy z biłoruśkoji movy na pôlśku. Za vsiê siêty lita dobrovôlnoji emigraciji v Čechiji moja pôlśka mova trochu poržaviêła i zachrasła Эматыкон smile Tomu, koli treba napisati/perekłasti jakiś važniêjšy tekst po-pôlśki, ja spočatku rozohryvaju svoju polščyznu, čytajučy pôlśku poeziju. Učora i diś znov načytavsie poetuv z peršoji pôlśkoji ligi. I sam ne znaju jak – dla sprôby – perekłav kilka viêršykuv na pudlaśku. O-to odin z jich, dla mene velmi ščymlivy – koli siêty viêršyk povstav, mniê było 4-5 liêt, i pejzaž tohočasnoho mojoho ditinstva zapometavsie jakoś podôbno...

    URSZULA KOZIOŁ

    PEJZAŽ Z PAMETI

    V protiahłosť neba letiat vorony
    i pivne listie dereva na odychôdnum
    dotklivo podvojujetsie u vodiê
    V midianuj pylavi hniêdy kłuby kobył
    chołonut pry miskach parujuščych krynić
    i sviêžym mołokom nabrakli dôjnici
    v pomorščanych rukach mirovanych babôv
    Večera nema večur šče pryjde
    marudit z prychodom kob vstrêtitiś z nočeju
    Prački na derevjannych kładkach poklakli
    u ručajovi biêły prostyniê połoščut
    Zeleń z odychodom šče ne spišajetsie
    u poryžêłych lisach pavutiênie hraje
    kupolasty horčki viêsiat na kułkach
    i pronikajutsie osadom perelôtnoji korosty
    Čerez ptašyny hurčaki po rudôj sterniê
    hruzko stupajut baby z tiažarom
    i ołovjanny tacy sołonečnika
    nešučy nad hołovoju ostajutsie šary
    U vorota vchodiat napojany koni
    kob šče napitisie vody z kołodecia
    i vytresajut z hniêdych hryvuv połymje
    Oseni nema Liêto na odychôdnum
    ne spišajetsie z odychodom kob vstrêtitiś z zimoju
    Krajovid zajšovsie protiahłostieju vspominok
    z neperelôtnych liêt Ditinstva vže nema

    (1963)
Найти все сообщения
Цитировать это сообщение
08-07-2015, 14:46    
Сообщение: #10
Гроссканцлер фон Хайлигекриг

Junior Member
Сообщений: 32
Зарегистрирован: 10.02.15

RE: Подляшский микроязык

.doc  Віêршы 2014.doc (Размер: 84 Кб / Загрузок: 146)

Віêршы 2014  Віктор Стахвіюк


1.

чоловіêк
што брэнтаетсе в струјіê часу
нэ розкрывшы тајн свого прыходу на свіêт біêлы
нэ осознавшы правд заложаных в јого матрыцю
блудіт згубівшы ніть
што вэдэ до ядра сэбэ самого
у клубах штодіонного хаосу
і вдыхае мглу зманлівых інспіраціј
што стэлют кладку в човон тьмы
чоловіêк што в жорнах ніякості
мэле час накрэсьляны ліосом
і пэрэсыпае зачыну жовты пыл між шпонув змовы
трэпэчэтсе об бэрэг чорных снôв
што закрывают горызонт надіêјі
у трохкутніку бэзвыхôдності
дôм робота ты
дэ ты нэ ты
проснісь
двэры најді што вэдут до броду
дэ нэма ідэј
што крэуют сон прожорного бытя
дэ нэма поклоннікув жовтого тэльця
дэ нэма людэј мозоляшчых коліêні
дэ нэма ідолув лжы
дэ нэма тьмы
дэ нэма
там
помолісь до істіны
породівшојі всэленну
вэрнісь до пэршого слова
будь

2.

Кôль ты забыв
дорогу до крыніці памэті
дэ покутуют згубляны тобою рôдны слова
дэ бутвіêют клішы твојіх успомінув
пронізаных напіêвом нів
дэ батьковшчыны сон спродвіêчны цвів
а дісь там мэркнэ промэнь істіны
котору ты опутуеш радном јіх добробыту
дэ брэнтаешсе між добром і злом
хватаючысе кросон віêры,
котору мутіш молітвою
за страну чужынцюв
і страгнэш в проглубку жуткіх снôв
што ткут
сіêть нэнавісті
і заганяют совэсть
у ковш вражды
Я Біêлу Русь,
Я Русь Святую
бачу в снах својіх
што сытят душу іскрамі істіны
дэ б нэ быв
і одчаровуют з відьмарськіх слôв
што ткут основу лжы
для суродічув твојіх
і в нэвуд кідают чужых ідэј
твојіх дітэј
Найти все сообщения
Цитировать это сообщение
Создать ответ 


Переход:


Пользователи просматривают эту тему: 1 Гость(ей)